English
РусскийМіф або стереотип
Радянський Союз у 1941 р. готувався лише до оборони
Історична реальність
Документи радянського керівництва 1940-1941 рр. свідчать, що усі стратегічні плани війни з Німеччиною передбачали лише наступальні дії. До них Червона армія мусила бути готовою з 10 липня 1941 р.
Акт німецької агресії 22 червня 1941 р. дозволив СРСР, який для всього світу був союзником ІІІ Рейху, опинитися у ролі жертви. Проте, через це тодішні стратегічні наміри Москви щодо Берліну опинилися в тіні гітлерівського плану “Барбаросса”. Радянська пропаганда завжди стверджувала, що СРСР на західному напрямі готувався лише до оборони, – проте вже вже влітку 1941 р. щодо цього виникали суттєві сумніви. Якщо СРСР свідомо і здавна готувався до нацистської агресії, то грандіозна катастрофа радянської армії у 1941р. виглядає вкрай дивною. Особливо з урахуванням її значної, передовсім технічної переваги над Вермахтом.
Німецька армія випереджала Червону на середину 1941 р. лише за чисельністю особового складу (8 млн. 300 тис. проти 5 млн. 700 тис.). Вона поступалася усіма технічними засобами (гарматами, мінометами, танками, літаками), зокрема не мала жодного важкого танка, у порівнянні з 636 радянськими. При тому мобілізаційний потенціал СРСР був незрівнянно більшим, оскільки він ще не провадив мобілізацію. Безпосередньо на кордоні співвідношення сил було таким: 4 млн. 50 тис. проти 3 млн. 488 тис., паритет в артилерії, перевага СРСР в танках майже в 4 рази, в авіації — у бл. 8 раз. Тому викликала подив як присутність такої потужної сили саме на кордоні (що нераціонально за наявності оборонних планів), так і суцільний хаос після нападу у радянських лавах, – начебто підготовлених саме для оборони.
Втім, усе спрощують відомі документи радянського керівництва. До кінця 1940 р. СРСР не мав планів військового втручання на заході. Проте після стали формуватися наміри удару в тил Німеччині під час її очікуваного нападу на Британію. 5 травня 1941 р. у виступі перед випускниками військових академій Й.Сталін наголосив: “Ми до якогось часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони у наступ. Забезпечуючи оборону нашої країни, ми зобов‘язані діяти наступальним чином.”
У тому ж травні Генеральний штаб запропонував завдати превентивного удару по німецьких військах. До кордону з Німеччиною та Румунією були передислоковані додаткові війька, перевозилися стратегічні запаси, доставлялися топографічні карти Польщі, Німеччини, Румунії. Сталін заборонив своїм воєначальникам здійснювати будь-які дії, спрямовані на підготовку оборони.
Жоден з відомих на сьогодні документів 1940-1941 рр., у яких містяться радянські плани можливої війни з Німеччиною, не має планів стратегічної оборони — лише наступальної війни. Концентрацію радянських військ у районах зосередження, вказаних в оперативних планах, передбачалося завершити з 1 червня до 10 липня 1941 р. Відповідно, після 10 липня усе було б готовим для наступу на захід.
(Уточнення: це – не за Суворовим, а просто на основі відомих звичайним історикам документів, а саме: 1) Доповідної записки наркома обороны СРСР і начальника Генерального штабу РСЧА до ЦК ВКП(б) и В.Молотову “Про основи стратегічного розгортання ЗС СРСР на заході і сході від 16.08.1940″ 2) аналогічної записки від 18.09.1940 3) Доповідної наркома оборони СРСР і начальника ГШ РСЧА для ЦК ВКП(б), Сталіна, Молотова “Про стратегічне розгортання ЗС СРСР на 1941 рік” від 5.10.1940; 4) Записки начальника штаба Київського Особливого воєнного округа згідно рішення Ради Південно-західного фронту (термін “фронт” вжитий за півроку до війни) про план розгортання на 1941 р. від грудня 1940; 5) Директива наркома оборони СССР і начальника ГШ РСЧА командуючому військами Західного Особливого воєнного округу на розробку плану оперативного розгортання військ округу, квітень 1941; 6) “Міркування про план стратегічного розгортання ЗС СРСР у разі війни з Німеччиною та її союзниками” від 15.05.1941, підготовлені Г.Жуковим за участі С.Тимошенка і О.Василевського)
Частіше за все виникає питання: але ж немає реального офіційного стратегічного плана нападу Сталіна на Гітлера? Немає. Точніше – не відомо. Ал,е за усім відомим комплексом джерел, про “оборону” мова взагалі не велася. Висновки робимо самі.
Джерела:
1941 год. Документы. В 2 кн. – М., 1998.
Безыменский Л. Гитлер и Сталин перед схваткой. – М., 2000.
СССР-Германия. 1939-1941. Документы и материалы о советско-германских отношениях с сентября 1939 по июль 1941 г. – Вильнюс, 1989.