English
Русский
Коли мова заходить про початок новітньої української армії 6 грудня 1991 року («День Збройних Сил України»), люди з радянською історичною ерудицією люблять іронічно згадувати про 6 грудня 1240-го (взяття Києва Батиєм), кажучи, що це – відзначення поразки. Але сучасний українець має знати, що є ще 6 грудня 1919 року – початок однієї із славетних сторінок української армії – Першого Зимового походу. Тут нам дійсно є чим пишатися.
У 1917 році постає Українська держава – спочатку як автономія у складі Росії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка. Активні військові дії більшовиків проти молодої держави і перша окупація значної частини України московськими військами показали гостру необхідність у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.
Військо формувалось на національних засадах і традиціях, рядові називались козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційною була назва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частіше вживали скорочену назву «Військо УНР»), а також у наказах вживалась назва «Армія УНР»; її бойове ядро, яке брало постійну участь у військових діях, називалось «Дієва армія УНР» – скорочено ДА УНР (аналог німецької «Фельдтруппен» чи французької «Армі актів»).
Після важких поразок у 1919 році в зіткненнях з російськими більшовиками і білогвардійцями, а також викошена епідемією тифу, Армія УНР разом з Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилась у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Головний Отаман зібрав військову нараду, на якій були присутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. Обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалось виробити спільного рішення. 5 грудня С. Петлюра призначив командувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 грудня відбулась друга нарада, на якій головував прем’єр-міністр Ісаак Мазепа (Петлюра напередодні відбув у Варшаву домовлятись про спільний фронт з Військом Польським проти більшовиків). Після довгих дискусій і суперечок було прийнято одноголосне рішення ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупанту втрат і знищити де це можливо його окупаційний апарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточне рішення.
6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, які залишились у строю і не бажали переходити на чиюсь зі сторін, під командою Михайла Омеляновича-Павленка (який був підвищений у «рангу» генерала) вирушили в рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий – бо почався з початком зими і протривав всю зиму, закінчившись 6 травня.
У Перший зимовий похід виступило за різними оцінками від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінки відрізняються через те, що протягом цих п’яти місяців тривали постійні бої і сутички, у яких армія несла втрати, і так само армія поповнювалась за рахунок козаків, які опинились в партизанських загонах у тилу більшовиків, а потім знову влились в ДА УНР. Саме бойове ядро складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.
Історичне і стратегічне значення 3000-кілометрового Першого зимового походу ДА УНР, який почався 6 грудня, важко переоцінити. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта (в грудні 1919 – січні 1920-го білогвардійські війська були майже повністю витіснені з України більшовиками і закріпились лише в Криму, 16 грудня більшовики взяли Київ), давала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не про заміну більшовицької окупації на польську. Ніхто б не рахувався і не звертав увагу у Варшаві на Головного Отамана, армія якого перебуває у таборах за колючим дротом і є небоєздатною, і навпаки – безкомпромісна боротьба армії і збереження її основи давала всі підстави для розмов про підняття навесні загального повстання проти «червоного» окупанта і відновлення фронту боротьби.
Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19 березня взято Умань, 5 квітня – Бобринець, 16 квітня – Вознесенськ, де здобули багату військову здобич, козаки добре оділись і взулись, а головне – поповнили боєкомплекти. 22-25 квітня армія вирушає у район Ананьїва і Балти, де надає суттєву допомогу повсталим селянам, а згодом вирушає на допомогу Галицькій Армії (у той час тимчасово перейшли на бік «червоних»), дві бригади якої виступили проти більшовиків. Загалом за час походу близько 50-ти боїв.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. Писарівка Ямпільського повіту зустрілись з розвідувальними роз’їздами 2-ї стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. З цього приводу в рапорті Удовиченка Петлюрі читаємо: «Повсюди лунає гучний козацький поклик «Слава Україні і Головному Отамані Петлюрі, слава отаману Омеляновичу-Павленку, усій старшині і козацтву славної Дієвої армії!» Того ж дня 6 травня відділи 3-ї польської армії увійшли в Київ, а вже 8 травня у місті відбувся спільний парад польських частин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічі Дієвої армії з українськими частинами, які вели наступ разом з поляками, її чисельність складала 4 319 чоловік при 81-му кулеметі та 12-ти гарматах.
Наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюри було засновано нагороду «Залізний хрест за зимовий похід і бої», що був єдиним бойовим орденом Армії УНР. Цим хрестом були нагороджені всі учасники Першого зимового походу, які іменувались «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Знак ордену №1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівці вище у командарма на грудях саме цей орден), №2 – заступник командарма в Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник, №3 – командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Загалом було нагороджено до 4 тисяч козаків і старшин. Лицарі ордену прийняли рішення відзначати 6-го грудня свято відзнаки Залізного Хреста.
Волею випадку чи збігом обставин саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України прийняв закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР. У цей же день було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояків Армії УНР сімдесятирічної давнини.
У статті використано матеріали з книги А.О. Руккаса «Разом з польським військом: Армія УНР в 1920 році»